Рюноске Акутагава. "Павутинка"
Біографія автора. Прочитати, записати опорний конспект у зошит👉 Рюноске Акутагава
Прочитати новелу " Павутинка " у підручнику чи в мережі.
Матеріали для підготовки написання твору-міркування
Відео про те, як правильно оформити цитати у творі 👉 https://www.youtube.com/watch?v=duZegMWR_hA
К.Симонов . "Жди мене"
Позакласне читання
Людмила Уліцька "Паперова перемога"
Двадцяте січня
Тема: О.Грін. "Пурпурові вітрила " . Ассоль і Грей. Духовно-емоційний світ людини
Матеріали до уроку Опрацьовувати від Образи Ассоль і Грея до написання твору. Далі не треба !!!
Дев'ятнадцяте січня
Тема: О.Грін. "Пурпурові вітрила " . Поєднання реального і фантастичного у творі. Основний конфлікт
Матеріали до уроку опрацювати від початку до Образи Ассоль і Грея !!!!! Решта на середу.
Тринадцяте січня
Уславлення ліцейської дружби й вірності ідеалам у вірші "19 жовтня 1825 року". Авторські спогади і роздуми у творі
1. Робота зі змістом поезії. Підручник ст.136-139
2. Провести ідейно-художній аналіз поетичного твору
3. Заочне знайомство з друзями-ліцеїстами О.С.Пушкіна 👇
4. Написати невеличке висловлювання-міркування "Для мене шкільна дружба - це..."
Дванадцяте січня
О.С.Пушкін. " 19 жовтня 1825 року" Дитинство і юність поета
1.Опрацювати статтю підручника ст.134-135. Письмово дайте відповіді на питання стосовно біографії Пушкіна О.С. в таблиці.
"Пісня про солдатів Вестерплатте". Історична основа вірша
В.Биков. "Альпійська балада"
Вальтер Скотт. "Айвенго"
Презентація Вальтнр Скотт Вальтер Скотт
Слово «винахід» ми зазвичай ототожнюємо з науково-технічним прогресом. Але ж великих відкривачів було вдосталь і в літературі. Наприклад, Вальтер Скотт – чим не винахідник? «Основоположник історичного роману», «шотландський чарівник» – одним словом, геній! Залишається тільки покопирсатися у його родоводі та вкотре переконатися, що українських генів вистачає всюди. Адже, як виявляється, Вальтер Скотт, виходець із французького королівського роду Вермандуа, був прямим нащадком Гуго Великого – сина Анни Ярославни, а значить пра–пра–правнуком самого Ярослава Мудрого. До того ж у характері письменника була специфічна українська риса – терплячість: незважаючи на ляпаси, які час від часу давало йому життя, Скотт наполегливо та натхненно працював у шахтах історії, видобуваючи на поверхню скарби світової літератури. Тож йому можна сміливо присвятити слова вченого Жоржа Луї де Бюффона: «Геній є не що інше, як обдарованість великим терпінням».
Якби біографію Вальтера Скотта розглядали прихильники психоаналізу, вони б, певно, дуже втішалися: сам письменник говорив, що його життєвий шлях побудований на дитячих враженнях – як хороших, так і не дуже. У сім’ї Вальтера з дванадцяти дітей вижило тільки шестеро. До того ще й життя виявилось до хлопчика не надто лагідним. Мало того, що він був хворий на дитячий параліч, який зробив його калікою, то ще й няньки траплялися нездорові фізично або морально. Перша ледь не заразила хлопчика туберкульозом, друга, збожеволівши через нещасливе кохання, хотіла вилити свій біль на дитину: принесла Вальтера на болото й уже зібралася перерізати йому горло, як зупинилася, вражена милою дитячою усмішкою. Хвороби раз-по-раз знесилювали тіло хлопчини, життя трималося на ниточці. Коли ситуація була зовсім нікудишньою, дитину загортали в гарячу слизьку шкіру щойно вбитої вівці та напували козячим молоком із медом. Саме таким був перший спогад Скотта про найраніші роки життя. Пізніше лікування було не набагато приємнішим. Наприклад, після крововиливу в кишечник Скотт мусив спати при відчинених вікнах, в той час, як на вулиці лютував мороз…
Однак були в дитинстві та юності хлопця і хороші моменти. Слухаючи оповідки дорослих про стародавні битви, походи, війни, він усе більше поринав у світ історії, запам’ятовуючи все до крихти з надзвичайною точністю. Особливо цікавим та насиченим був для Вальтера період, коли він жив на бабусиній фермі. Там перед його очима постійно маячіли руїни Смальгольмського замку, описаного потім в баладі «Іванів вечір», старі люди часто говорили про битву при Каллодені (в ній брав участь Уеверлі, що згодом стане героєм однойменного роману Скотта), а бабуся розповідала про «веселих хлопців», які опришкували в часи її молодості на шотландській землі. Все це стало хорошою базою для майбутніх творів Скотта, до того ж підкріпилося знаннями, почерпнутими юнаком із літератури: казок, рицарських романів, поем та повістей із французьких збірок «Блакитна бібліотека» й «Бібліотека романів», творів графа де Трессана, Тассо, Аріосто, Данте та ін. Захопленню не було меж, уява працювала добре, тож років у п’ятнадцять Вальтер Скотт спробував себе в ролі автора. Щонеділі він вирушав у далекі прогулянки зі своїм другом Джоном Ірвінгом. Хлопці насолоджувалися природою, спілкувалися з людьми, збираючи шотландський фольклор, та розповідали одне одному історії, вигадані протягом тижня. Про ці кілька років Скотт потім говорив: «Це дивне проводження часу зіграло для мене велику роль, спрямувавши мою уяву до всього рицарського та романтичного в поезії та прозі».
Коли Вальтер Скотт закінчив Единбурзьку середню школу, він опинився на роздоріжжі. З одного боку шалено вабила літературна діяльність, з іншого – великі перспективи обіцяло заняття юриспруденцією, адже його батько був адвокатом. До того ж юридична освіта в той час була доволі престижною, здобути її прагнули люди з різними вподобаннями. Вибрати щось одне було складно, тож Скотт вирішив поєднати.
1792 року митець отримав звання адвоката й став фахівцем із шотландського права. Одночасно він захопився вивченням німецької мови й літератури та написанням великої поеми «Завоювання Гранади». Однак, відкривши в собі здібності до перекладу, Скотт з головою поринув у цю кропітку справу. Перше, чим він зайнявся, – це переклад балади Бюргера «Ленора» (її Скотт переклав за одну ніч). Потім митець взявся за «Дикого мисливця» Бюргера, й 1796 року, коли робота була завершена, надрукував обидві перекладені балади окремим виданням. Це був літературний дебют Вальтера Скотта.
Такий специфічний вид літературної діяльності змусив забути про все на світі. Одну за одною Скотт перекладав драми Якоба Мейера, Фрідріха Шиллера, Йогана Гете. Та, очевидно, він не планував знайомити читачів зі своєю роботою, а хотів лише добре засвоїти твори, які його цікавили. Деякі переклади Скотта, наприклад, «Гьоц фон Берліхінген» Гете, пізніше побачили світ, але більшість із них залишилися невиданими й зберігаються в ебботсфордській бібліотеці.
Неймовірні знання історії, літературні здібності та наполеглива праця дали своє: поема «Пісня останнього менестреля», видана 1805 року, стала для Вальтера Скотта справжнім успіхом – іскрою, з якої згодом розгорілося творче полум’я генія літератури. Проте і в юридичній сфері митець займав активні позиції. Він став членом колегії секретарів Верховного суду Шотландії, постійно показував себе як хорошого адвоката, тож з часом Вальтер Скотт став поважним та шанованим юристом.
Письменник ніколи не жалкував за роками, присвяченими адвокатській діяльності, хоча робота ця йому була явно не до душі. Скотт казав, що спілкуючись у суді та під час розслідувань з багатьма цікавими людьми, він діставав певні відомості, дізнавався специфічні деталі, пов’язані з конкретними історичними подіями та їх учасниками. Уже хоча б тому робота іноді була приємною та корисною.
У зрілому віці Скотт знову згадав своє нещасне хворобливе дитинство: виснажений активним життям організм поступово знижував темп діяльності. Письменник по вуха вліз у борги, видавництво «Джон Баллантайн і Кo», засноване Скоттом та його компаньйонами, потерпало від фінансової кризи, серце час від часу нагадувало про шалений потік часу. Митцеві не залишалося нічого, крім як заховатися від усього світу в своєму недобудованому замкові – справжній пам’ятці садового мистецтва, маєткові «Чернечий брід», де раніше були створені його найкращі романи. Та це не означало, що Вальтер Скотт відгородився від проблем, зваливши їх на плечі інших. Не втрачаючи оптимізму, натхнення, юнацького запалу й своєї по-дитячому милої усмішки, письменник цілими днями писав історичні книги та статті, вкладаючи в них свої останні сили, аж поки не розрахувався з усіма боргами.
Переживши чотири інсульти, втративши дружину, врешті, вичавивши з себе всі сили, Скотт не довго ще борсався у тенетах життя. Залишив по собі величезну творчу спадщину – десятки томів, літературний винахід – «історичний роман», і мемуари, очевидно, спрямовані на те, щоб майбутні біографи Вальтера Скотта керувалися достовірною інформацією. Таким вже був найвідоміший з нащадків Ярослава Мудрого – любив, щоб все було правдиво і чесно, по–князівськи.
Немає коментарів:
Дописати коментар