В.Шекспір Шекспір цікаві факти презентація
л-ра Середньовіччя, китайське середньовіччя
Пріам прийшовдо Ахілла по тіло Гектора
експрес-урок міфи троянського циклу
Найстародавніші книги,
що дойшли до нас через сторіччя або навіть тисячоліття у порівнянно повному
стані - це священні тексти різних часів та культур. Індуістські Веди, іудейська
(тобто єврейська) Тора, християнська Біблія, мусульманський Коран - всі ці
книги є унікальними пам'ятками культури та стародавньої літератури. І це якщо
не зважати на релігійну складову. Навіть тепер, у третьому тисячолітті, ці
книги э священними для мільярдів людей на Землі, тобто значною мірою впливають
на їх світогляд.
Особливістю багатьох священних текстів є те, що
їх авторство приписується богам. Індуїсти вірять, що Веди були написані
Брахмою, для християн Біблія є одкровенням самого Бога, як і Коран для
мусульман є словом Аллаха, яке той промовив через пророка Мухаммеда.
Взагалі, у цих священних книг багато спільного.
Веди, складені 3-4 тисячі років тому в Стародавній Індії, стверджують:
людина — не просто тіло, вона є духовною істотою, що ув'язнена у плоті. Ціль
людського життя - вирватись з матеріального світу, повернутись до Бога, тим
самим віднайшовши істинне щастя. Для індуїста великими чеснотими є правдивість,
скромність, здатність вгамовувати гнів, терпимість, відмова від насильства,
милосердя... Але ж багато з цих ідей можна знайти і в Біблії, і в Корані!
Цікаво, що пророки Іса та Муса, які дуже шануються в ісламі, є біблійними
Ісусом Христом та Моісеєм. Іудейська Тора, тобто п'ятикнижжя - це п'ять книг,
що входять до Старого Заповіту.
До того ж, спільним у всіх священних книг є те,
що вони впродовж сторічь значною мірою впливали на культуру народів, що
сповідували ці релігії, і навівіть тих, хто не сповідував. Наприклад, біблійні
ідеї та сюжети є загальновідомими. Є мало людей, хто б не розумів виразів, що
походять з Біблії, та основних подій, описаних там.
Тобто, незважаючи на те, чи сповідує людина
будь-яку релігію взагалі, вона знає дещо зі священних книг - просто потому, що
багато витворів мистецтва, літератури, тощо були створені під впливом цих книг,
які були і досі є священними для багатьох людей.
Твір на тему: “Священні книги людства”
Значення священних книг народів світу для розвитку мистецтва і культури в цілому неоціненне. Адже релігійні сюжети є основою багатьох художніх та мистецьких творів.
Священні книги людства пройшли крізь віки й зараз чинять вплив на життя людей. У першу трійку таких книг входять Веди, Біблія й Коран — три наріжні камені світової літератури.
Ці книги беруть початок у сивій давнині, у глибинах якої потонули всілякі відомості про їх творців, і тепер, у відповідь на питання, хто їх написав, знайти відповідь неможливо. Щодо змісту цих книг, то кожна з них у своїй особливій, притаманній лише їй формі розповідає про устрій світу та його рушійні сили; викладає той морально-етичний кодекс, якому мають слідувати народи, серед яких ці книги виникли.
З впевненістю можна сказати, що в Україні найпупулярніша священна книга – Біблія. Вона несе у собі сказання, суть яких є близькою та рідною для всіх людей. Її сюжети настільки міцно ввійшли в наше життя, що іноді, почувши, прочитавши чи побачивши дещо, ми не зразу ж розуміємо, що ці мотиви взяті з Біблії. Навіть відкинувши релігійну сторону питання (адже не всі відносять себе до християн), не можна не зазначити того, що в країнах Європи, Північної та Південної Америки та в інших куточках земної кулі та людина, яка не знайома з біблійними легендами, не може назвати себе ерудованою та освіченою особою.
Адже величезна частина світового мистецтва нерозривно пов’язана з Біблією, її легендами і сказаннями. До цієї частини належать не тільки собори, церкви, фрески на їх стінах. Хіба може людина, не знайома з «Книгою книг» пояснити походження таких афористичних фраз, епітетів, порівнянь, як «Ноєв ковчег», «голуб миру», «Содом і Гоморра», «блажен хто вірує», «соломонова мудрість», «змій-спокусник» і безлічі інших? А повною мірою зрозуміти красу «Давида» і «Мойсея» Мікеланджело, мадонни Рафаеля та Леонардо Да Вінчі, фресок Джотто та багатьох інших митців різних областей і сфер, які черпали натхнення з вічного джерела Біблії? Відповіддю буде категоричне «ні».
Священні книги народів світу
упродовж тисячоліть спонукають людей до активної діяльності, пошуку власних
життєвих шляхів.
Веди — одна з найдавніших книг
світу, пам’ятка давньої індійської літератури.Веди допомагають зрозуміти
духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для
створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає
«священне знання».
У ті давні часи, коли
створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів
духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні
образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї
красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються
митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури,
але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа»
означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало
символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані
поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного
вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця
складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами,
різними мовами.
Історія створення тексту Біблії —
це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий
Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають
складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час
перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке
переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або
«союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною,
«народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а
Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми
втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який
встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті
міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав
будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей
до Бога.
Авеста — священна книга
зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби
добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму
людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має
свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової
справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не
визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували
ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох
частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів
вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як
називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування
давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми
поведінки.
Коран — священна книга мусульман.
Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом,
світових релігій.
Виникнення ісламу
супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до
мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі
одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм
одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей
Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран
зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за
принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ
мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно
пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення
ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і
мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і
відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів
і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя,
Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь
цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.
Біблію «читати треба так,
щоб одним оком дивитися крізь себе на Ісуса Христа, а іншим – на нашу
повсякденне сучасну дійсність».
М. Пришвін
Протягом багатьох століть
Святе Письмо вважалося світовою енциклопедією, книгою, загальноприйнятою для
читання. Так і я, читаючи Біблію, осягаю правоту цих тверджень, дивуюсь
величезному числу тем, аспектів, позицій, з яких можна аналізувати текст
Святого Письма. Читаючи Біблію і намагаючись зрозуміти її суть, я усвідомила,
що основними поняттями, відображеними Книгою книг, є поняття Добра і Зла. Дуже
важливе й цікаве те, що їхнє розкриття протягом усього тексту Святого Письма
здійснюється в різних формах, наприклад через заповіді, дані людству Богом. Ось
тільки деякі з них: не убий, не вкради, полюби ближнього свого, як самого
себе... Ці заповіді складають моральну основу людського Буття. Розмірковуючи
над сторінками Біблії, я прийшла до висновку, що поняття добра вміщає в себе
любов, співчуття, самопожертву. Зло ж — це гріхопадіння, братовбивство...
Як відомо, наше життя — це
жорстока боротьба добра і зла. А художні літературні твори, як правило, є
відображенням нашого буття на землі. В багатьох з них знаходять своє
відображення теми і мотиви, народжені Біблією та підказані життям. Читаючи
текст Святого Письма, я переконалася в цьому. Можливо, якби я не думала і не
читала Вічної книги, багато літературних художніх образів і символів залишилися
б для мене до кінця непізнаними. Я б не спіткала всього того, що намагалися
сказати письменники, створюючи свої твори і спираючись на біблійні мотиви.
Знайомство з текстом Біблії
і роздуми над її сторінками дали мені уявлення про філологічну Біблеїстику. Ця
наука вивчає переваги й мовне оформлення Біблії. І це дуже важливо! Як часто ми
вживаємо яскраві мовні перли, не відаючи, що першоджерелом більшості з них є
Біблія. Як часто ми, зітхаючи про тлінність буття, вимовляємо: «Суєта суєт!».
Виявляється, слова ці належать єрусалимському царю Проповіднику. І про це
написано в одній з книг Нового Завіту. «Фома ти невіруючий!» — Дорікаємо ми
когось за невірство. Фома ж був, згідно зі Священним Писанням, учнем Ісуса,
який не бажав вірити в Його воскресіння. «Впасти духом», «волосся стає дибки»,
«відвести душу» — ось ті влучні вислови, які переходили зі століття в століття
і які дійшли до наших днів. Безумовно, читання й роздуми над сторінками Книги
книг дозволили мені дізнатися все це і співвіднести з днем сьогоднішнім.
Міркувати над Біблією можна
нескінченно, оскільки більш ємний і глибокий за змістом твір людство навряд чи
мало і буде мати. Але основна думка, народжена моїми міркуваннями над Святим
Письмом, полягає в тому, що Біблія — це класичний твір, що пройшов суворий
іспит часом і що витримав його. Актуальність Біблії, на мою думку, безперечна,
бо у Вічній книзі ми знаходимо відповідь на будь-яке запитання, що хвилює нас.
У ній є основні моральні принципи людського буття, загальнолюдські норми
поведінки, згідно з якими повинна жити Людина. Звичайно ж, усвідомивши все це,
я ще не раз буду перечитувати Велику Книгу Життя і, без сумніву, буду ще не раз
розмірковувати над її сторінками.
На світі є книга, яка
вважається однією з найстародавніших. Її називають Книгою Книг. Писати її
почали ще кілька тисяч років тому. Це Біблія, священна книга християнської релігії.
Перша книга Біблії
називається Книгою Буття. Там розповідається про створення світу, Адама та Єву.
Біблія поділяється на Старий та Новий Заповіти. Старий в основному розповідає
про історію єврейського народу, там описано багато жорстокостей, тому його
читають мало.
Він вважається священною
книгою для релігії іудаїзму теж.
У Біблії викладені моральні закони, принципи.
У Старому Заповіті це десять заповідей: не вкради, не убий, шануй батьків та
інші. Багато важливих принципів моралі розказано в Новому Заповіті теж.
Я більше ознайомлений з
Новим Заповітом. Новий Завіт розповідає про Сина Божого Ісуса Христа, його
чудове народження у Діви Марії. Він вчив добру, воскрешав мертвих, зціляв
хворих. Прості люди захоплювалися ним та запрошували його в гості. Але
церковники побачили в Ісусі загрозу для себе.
Вони злякалися того, що
люди слухають його більше, ніж їх.
Біблійне Євангеліє
розповідає про те, як Іуда зрадив свого Вчителя, як Понтій Пілат судив Ісуса,
як пророка
розіп’яли на хресті. А потім Ісус воскрес та явився
своїм учням та ученицям.
Люди дотримуються в
житті далеко не всіх настанов Христа. Навіть в церкві. Наприклад, Ісус свого
часу вигнав з храму торговців.
А сьогодні в кожній
церкві продають свічки, книжечки, іконки, беруть гроші за хрестини та інші
обряди. Я думаю, що якби всі люди дотримувалися біблійних заповідей, принципів,
то жити в світі стало би набагато краще.
Біблія чинить великий
вплив на літературу. Українські письменники, наприклад, використовують біблійні
легенди, образи, притчі, заповіді в своїх творах. Прикладом можуть служити
поема Т. Шевченка “Неофіти”, його поезії “Ісайя.
Глава 35″, “І мертвим, і
живим, і ненародженим”, “Чорнобильська мадонна” І. Драча, та інші твори.
Нам ніколи в голову не
приходить запитати: “Навіщо я дихаю?” І так зрозуміло – дихаю для того, щоб
жити. “Навіщо я читаю?” Ось на столі книжка. Це не хліб. Це не вода. Але вона
мені дуже потрібна.
Чому? Навіщо? Щоб жити.
Кожній людині книги
потрібні в різному ступені. Комусь – більше, комусь – менше. Але всім людям разом,
тобто людству, книги необхідні.
Одна людина може прожити
без книг. А людство – ні. Книги – це пам’ять.
Не можна прожити без
пам’яті.
Якщо люди забудуть, що
вони робили десять, двадцять, сто,
тисячу років тому, життя просто не зможе рухатися
далі. Людство буде, задихаючись, тупцювати на місці, буде повторювати без кінця
власні помилки, не в силах їх подолати. Книги – це головна і єдина його
пам’ять.
Біблія – найцінніший
пам’ятник духовної культури людства. Це зовсім особлива книга, унікальна і
єдина у своєму роді. З точки зору віруючих, Біблія – найцінніша книга,
одкровення самого Бога, дане людям.
З XVII століття Біблія
приковує до себе увагу вчених. З середини XIX століття почалося систематичне її
вивчення. В даний час є вже ціла галузь науки – біблістика, що вивчає текст
Біблії та історичні
факти, відображені в ній.
Біблія – ??це зібрання
книг, написаних різними авторами протягом декількох століть. Остаточно Біблія
склалася до II століття н. е..
Дві частини Біблії –
Старий Завіт і Новий Завіт – складаються з 66 книг. Тридцять дев’ять книг
Біблії були написані давньоєврейською мовою, а 27 – на грецькому. Серед текстів
Старого Завіту є “Писання” – зібрання текстів, які представляють собою
своєрідні поетичні або прозаїчні літературні твори.
Це релігійна лірика,
об’єднана в збірці псалмів (релігійних співах) , біблійні афоризми (“Книга
притч Соломонових”), роздуми про сенс життя – “Книга Іова”, “Екклезіаст”,
обробка традиційних весільних пісень – “Пісня пісень” та інші.
До Біблії потрібно
ставитися як до творіння самої людини, в якому втілилися прагнення, біль і мрії
багатьох поколінь. “Біблія належить усім, і атеїстам, і віруючим. Це книга
людства”, – так писав Федір Достоєвський. Той, хто не знає і ніколи не читав
Біблії, не може називатися людиною освіченою, культурною.
Біблія дає нам
можливість простежити болісний шлях людини через епохи і століття. Сучасні
наукові відкриття виявляють, що Мойсей, Давид, Соломон і пророки дійсно
написали відповідні частини Біблії, що Яхве (Яків) проголосив десять заповідей
на горі Синай, що пророк Ілля вознісся на небо на палаючій колісниці, а Давид
вийшов неушкоджений з рову з левами. Цілком можливо, що Біблія була дарована
людям як поведінковий задачник на всі випадки життя і часу.
“Моїм прозрінням я
зобов’язаний виключно читанню однієї книги. Книги? Так, однієї старої, простої
книги, скромної, як природа, і, як природа, природної… і… [ця книга] так прямо
і називається: “Книга” – “Біблія”, – зізнавався німецький письменник XIX
століття Генріх Гейне.
Хоча Біблію почали
писати 3500 років тому, вона не втратила своєї цінності. За обсягом накладів
вона набагато перевершує всі інші книги на землі. Перше видання, надруковане
набірним шрифтом, зійшло з друкарського верстата німецького винахідника Іоганна
Гутенберга приблизно в 1455 році.
Біблія перекладена на
найбільшу кількість мов світу. Повна Біблія або її частини перекладені більш
ніж на 2100 мов і діалектів. Щороку поширюється близько 60 мільйонів
екземплярів всій Біблії або її частин. Біблійними образами пронизані багато
жанрів мистецтва: живопис, музика, архітектура.
Знання Біблії –
необхідність для кожної культурної людини.
Біблія – це релігійний
і літературний пам’ятник. Вона відома всьому людству, переведена на 1800 мов
світу. Біблію називають по-різному: Священним Писанням, Словом Божим, Книгою
книг, Книгою спасіння, але найпоширеніша назва – Біблія, яке утвердилося у
християн ще в IV столітті.
Всього в Біблії налічується 77 книг. Вони створювалися поступово протягом
кількох століть (XII ст. До н. Е..). Автори (а їх було понад 40) займали різне
соціальне становище в сучасному для них суспільстві. Мойсей, наприклад, був
вихований у знатній єгипетській сім’ї; Петро був рибалкою; Соломон – царем;
Матвій – збирачем податків; Павло – рабином.
Біблія створювалася на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській та грецькою.
Складається вона з різних за формою і змістом книг: 50 з них складають Старий
Заповіт, а 27 – Новий.
Саме слово заповіт можна пояснити словами союз, угода. Ця угода уклав Бог з
людьми: з Адамом і Євою після їх гріхопадіння, потім з Ноєм після всесвітнього
потопу і з Авраамом – основоположником єврейського народу. До основних творів
Старого завіту відносять Давидові псалми, Книгу притчею царя Соломона і Книгу
пророка Ісаї. У Давидових псалмах викладені моральні норми вчинків і поведінки
гідного людини як основи щасливого життя, звучить протиставлення їм
аморальності безбожників та злочинців, що веде до страждань і загибелі.
У Книзі притчею царя Соломона (Соломон був сином царя Ізраїлю Давида,
прославився своєю неперевершеною мудрістю) викладено моральні заповіді
християнства. Головна мета цієї книги – познайомити читача з основними нормами
праведного життя. Автор стверджує, що мудрість полягає в тому, щоб жити за
Божими заповідями. Притчі царя Соломона побудовані за принципом протиставлення:
мудрість і дурість, правда і брехня, віра і безвір’я, покірність і гординя,
чесність і обман, любов і ненависть, радість і гнів, працьовитість і лінощі.
Вони містять короткі афоризми, які близькі народної мудрості і мають величезне
значення для формування індивідуальності.
У Книзі пророка Ісайї зображується життя праведників, зцілених Богом від різних
хвороб і каліцтв, оновлення природи і її розквіт.
Новий завіт – це поетична розповідь про народження, духовному подвиг, смерті та
воскресіння основоположника християнства Ісуса Христа. Складається Новий Завіт
з чотирьох Євангелій (від святих Матвія, Марка, Луки, Іоанна), однієї
історичної книги Діяння святих Апостолів, 21 послання апостолів і Апокаліпсису.
Новий заповіт виник завдяки появі Ісуса Христа як угоду, укладену з усіма
народами, а не тільки, з єврейським, як Старий. Сам Ісус з’явився в
палестинських містах, в Єрусалимі як молодий невідомий учитель, який творив
чудеса: воскрешав мертвих, зцілював хворих, а головне – проповідував. І слова з
його вчення були незвичайними. Потім його стали називати Христос. Христос –
значить цар. Християни ведуть літочислення від дня створення світу і від дня
народження Ісуса Христа, появи якого люди чекали тисячоліттями.
Особливе місце в Священному Писанні займає Євангеліє. Склали його чотири
євангелісти: Матвій, Марк, Лука та Іоанн.
Апостол Матвій був свідком багатьох чудес, створених Спасителем, він
проповідував благу звістку іудеям Палестини.
Євангеліст Марк проповідував у Римі. Він був першим єпископом Олександрійської
церкви і помер мученицькою смертю.
Третій апостол Лука мав блискучу освіту, був лікарем. Вірний супутник Павла,
він написав своє Євангеліє згідно проповіді свого вчителя.
Іоанн Богослов став одним з улюблених учнів Ісуса, найбільш наближеним до
Господа.
Біблія – це невичерпне джерело, яке задовольняє духовну спрагу людства. У
висловах Христа, в книгах заповітів зібрані знання, які стосуються самих
потаємних душевних глибин людини. У цьому і полягає загальнолюдське значення і
вічна цінність Біблії.
Біблія в моему
житті Чим для мене є Біблія? Для мене це - джерело духовних істин,
книга, яка встановила моральні основи життя для багатьох поколінь людей. Ця
високохудожня книга - дуже значне явище культури. Біблією надихалися тисячі
митців, поетів, письменників, художників. Біблія залишила свій слід в культурі
багатьох народів. Біблійні ідеї, сюжети та образи відомі всім, навіть тим, хто
її не читав.
Саме тому знайомство зі Святим Письмом допомагає
читачам глибше відчувати ідеї літературних творів, краще розуміти, що саме
хотів нам сказати письменник.
Християне ж звертаються до Біблії, щоб знайти
сенс свого життя, а також відповіді на питання, що одвіку турбують всіх людей:
добро і зло, життя і смерть, доля людини. В Біблії вони знаходять духовну опору
в цьому світі, в якому існує і гріх, і несправедливість.
Я належу до християнської віри, тому для мене
Біблія - не просто книга. Це - частка душі мого народу, духовна спадщина моїх предків.
Немає коментарів:
Дописати коментар